[personal profile] biber551

От попався мені цікавий графік. І якщо на нього подивиться то постає питання "а чи був хлопчик?". Це в контексті що загубили американський шипбілдінг і треба його робить грейт егейн. Не був він ніколи грейт, тіки під час війни за великі бабоси міг швидко наштампувати багато суден сумнівної якості. Але під час війни не до жиру, а після це продавалося по ціні металобрухту і хто ж відмовиться. От що реально втратили, так це британський судопром, і відомо як. Під час війни наклепали стілько що двадцять років попит був мінімальний, а коли він почав рости, вже було пізно - застаріле обладнання, втрачені кадри. І простіше було вкластись в нові верфи в країнах з дешевою раб. силою.
Можна було звісно державними програмами врятувати, але це ж потрібен був розум, а звідки йому взятись.
От такі діла.

Date: 2025-04-07 07:54 am (UTC)
From: [personal profile] count_enable
А на вашу думку Миколаїв має шанс стати грейт егейн?

Date: 2025-04-07 09:40 am (UTC)
kondybas: (Default)
From: [personal profile] kondybas
Ніколи знову. Принаймні, у суднобудуванні.

Date: 2025-04-07 08:34 am (UTC)
kondybas: (Default)
From: [personal profile] kondybas
Графік дуже показовий в тому плані, що на ньому видно, як суднобудування спочатку буйно квітне під час індустріалізації. А затим, в міру розвитку країни, збільшення добробуту та росту зарплат, перекочовує у країни з дешевою робочою силою. Це справедливо не тільки для суднобудування, але й для всіх інших індустріальних працемістких та низькотехнологічних виробництв.

Date: 2025-04-07 08:40 am (UTC)
From: [personal profile] count_enable
Дешевою робочою силою і американськими "плечима" - і Південна Корея, і Японія своєю стрімкою індустріалізацією не в останню чергу завдячують американцям. Чомусь англійці не спромоглися перенести верфі в Індію, а голландці в Індонезію хоча там робоча сила не дорожча корейської.

Date: 2025-04-07 09:48 am (UTC)
kondybas: (Default)
From: [personal profile] kondybas
..і Південна Корея, і Японія своєю стрімкою індустріалізацією не в останню чергу завдячують американцям..

Не в більшій мірі, ніж успішний і престижний ресторан - гаманцям своїх клієнтів.

Бо ж завжди спочатку треба створити якісну кухню, стиль та бренд, і лиш потім у заклад потягнуться грошовиті клієнти. Якби Корея та Японія не продукували б продукції, співставної якості за нижчою ціною - ніяке американське плече їм не допомогло б.

Date: 2025-04-07 10:16 am (UTC)
From: [personal profile] count_enable
Ну давайте порівняєм ресторани після ДСВ в яких "кухарі" коштують дешево.
Японія - реіндустріалізація добряче побитої але існуючої промисловості, є кваліфікована робоча сила.
Корея - індустрію будують з нуля, робочу силу ще частенько треба вчити читати і писати. Але є інвестор який дуже зацікавлений збудувати сильного союзника на противагу комунякам.
Індія - не постраждала під час ДСВ, але малокваліфікованої робочої сили хоч завались, Тата стрімко нарощує виробництво сталі. Чогось суднобудівельна галузь "не взлетіла".
Індонезія, Філіпіни - і робоча сила дешева, і якесь там уявлення про індустрію є завдяки нафтовій галузі, і традиційно ці народи пов"язані з морем - але чогось навіть не пробували.
Ще є Таїланд (не бачу причин чого б він не міг стати другою Кореєю) і вся Південна Америка (читай Бразилія). Але чогось вдалось лише Японії - відновитись після ДСВ, і Кореї - збудувати галузь майже з нуля.

Date: 2025-04-07 11:32 am (UTC)
kondybas: (Default)
From: [personal profile] kondybas
Корея була колонією Японії, і успадкувала після ДСВ немаленьку індустрію та освічені кадри. Повоєнні Японія та РК, розорені війною, мали багато якісної та дешевої робочої сили, на відміну від Індії, Індонезії, Філіпін та Тайланду. Та й Китаю. В смислі, що в інших країнах ПСА робоча сила була ще дешевшою, але значно менш якісною. Саме тому Японія та РК вистрілили, а інші країни регіону - ні. Лише після того, як інші країни південно-східної Азії запровадили якісну освіту, туди почали переносити виробництва. Не через "плече" чи плани розвитку, а виключно з міркувань рентабельності. І те саме відбувається зараз з В'єтнамом та Індонезією, куди виносять виробництво з Китаю. Не так через єбанутість Сі, як через те, що китайський працівник став занадто дорогим, порівняно з в'єтнамським чи індонезійським.

Date: 2025-04-07 12:33 pm (UTC)
From: [personal profile] count_enable
Я не знав про якусь помітну японську індустріалізацію Кореї - все що я читав пише що довоєнна індустрія була дуже слабкорозвиненою, і сконцентрованою на півночі. Південь був слабкорозвинутою аграрною провінцією. І що в перші роки після замороження Корейської війни, рівень життя на півночі був вищий ніж на півдні. Все одно думаю не можна порівнювати Японію з хайтеком на рівні світових держав та Корею.

Корею все одно не можна порівнювати з Індією, де були і індустрія, і освіта, і домашній інвестиційний капітал - а з кораблями чогось індуси все одно не справились. Я думаю все ж сильно допомогла мудра тодішня політика США вестернізувати і індустріалізувати ці країни щоб комуністам не достались.

Date: 2025-04-07 12:49 pm (UTC)
kondybas: (Default)
From: [personal profile] kondybas
Ну так якісна і дешева робоча сила - то необхідна, але недостатня умова для індустріалізації. Зрештою, чомусь промислова революція вистрілила в Британії, і не вистрілила на континенті. Щось було ще критично важливе, що було в Японії, та не було в Китаї аж до 1990-х. Та й потім не дуже було, бо ж ми знаємо, як колись сяючі економічні зірки Гонконгу та Макао скотилися в сране гівно після передачі їх у КНР.

Оце "щось" напевне є у Тайвані, бо ж Тайвань примудрився зробитися ключовим постачальником чипів для всього світу.

І мені здається, що оте "щось" - це суспільно-політичний устрій в країні. Одні суспільно-політичні устрої сприяють розвитку країн, а інші - ні, навіть за наявності всіх інших необхідних умов. Як от у Індії вдалося позбутися колоніальної залежності від Британії, а кастового устрою суспільства - ні. КНР-Тайвань та РК-КНДР цьому є непоганим доказом. Люди одні й ті самі, а от результати суттєво різні.

Date: 2025-04-07 03:48 pm (UTC)
From: [personal profile] count_enable
А як Тайвань таким став? В історичній літературі, навіть дуже про-Тайванській, думки про кліку Чан Кай-Ші не дуже прихильні. Зграя варлордів, кримінальних авторитетів та казнокрадів. Потім японська окупація..і прохід в дамки. Треба буде почитати більше...

Ключовість Тайваню в напівпровідниках думаю це радше збіг обставин ніж закономірність. Починав він нарівні з Гонконгом, Малайзією і Сінгапуром куди переїдждала електронна промисловість з США і Японії (старожили ще пам"ятають ПК "жовтої збірки" - гірше ніж "біла" (Європа та США), але куди краща ніж "червона" (совок)). Там робили хай-тек, але його не розробляли. Аж в кінці 80х тайванський аналог мєдвєдєва вирішив теж погратись в нацпроект і вибрав нанотехнології мікросхеми. В ті роки мікроелектроніка була вертикально інтегрованою - розробники апаратури типу Філіпса чи Касіо самі проектували мікросхеми для своїх девайсів, і самі їх же виготовляли. Побудувати з нуля подібного гіганта, та ще й по держпрограмі Тайваню було не по зубах. Але вони домовились з Філіпсом що він перенесе частину виробництва мікросхем на Тайвань і допоможе їм збудувати повний цикл виробництва напівпровідників. І так появилась Taiwan Semiconductor Manufacturing Company. Це була перша компанія яка спеціалізувалась виключно на виробництві мікросхем, а не на їх проектуванні чи складанні електроніки. На той час доволі революційна ідея, але вона появилась в дуже правильний момент.
Складність напівпровідникових техпроцесів (і їхня ціна) якраз почала дуже різко рости, змушуючи менші компанії які не могли втримувати темпи з оновленням своїх фабрик, передавати виготовлення мікросхем на субпідряд. При цьому теж різко росла рентабельність виготовлення мікросхем - дорожчий техпроцес після відладки почав клепати значно дешевші і якісніші мікросхеми ніж це можна було робити на старих заводах. Тому в 90-ті і початок 00х пройшло масове вимирання виробників мікросхем - ті які не знайшли свою нішу типу радіаційно стійких мікросхем, силової електроніки тощо, вимерли як АЗЛК в епоху імпортних мерседесів і тойот - вони просто перестали бути рентабельними.
В результаті цієї гонитви за хай-теком зараз залишились три компанії які можуть робити саму передову електроніку (умовно кажучи рівня процесора ПК чи смартфона). Це Інтел - остання велика вертикально інтегрована компанія, Самсунг, і TSMC. AMD свої фабрики на початку 00х відокремили в незалежну компанію GlobalFoundries яка класно йшла, але пару років тому таки вибула з гонки за "вищу лігу" техпроцесів. Інтел останні 15 років бреде в чорній смузі поганих бізнес-рішень які вже завдали гігантської шкоди інженерним ресурсам компанії, тому він і почав програвати гонку за техпроцес. При цьому і Інтел,і Самсунг роблять купу власної електроніки, що змушує їхню конкуренцію типу AMD чи Mediatek йти до TSMC як до єдиного нейтрального виробника передових мікросхем.
Тобто сьогоднішня унікальність Тайваню і TSMC для світової електроніки це не так результат суспільно-політичного устрою острова, чи додаткової тайванської хромосоми, як наслідок хибних бізнес-рішень Інтела та власних клопотів GlobalFoundries.
Додам ще трохи особистого досвіду. На жаль тайванська індустрія зараз дуже тісно інтегрована з китайською і боюсь вона вже морально готова до керуючої ролі КПК, і сильно відстає від китайців в міжнародній співпраці. В рази простіше домовитись про виробництво електроніки в Шеньжені ніж на Тайвані. Малим клієнтам, наприклад українським виробникам дронів почати партнерство з тайванцями дуже важко якщо не неможливо. Може й дійсно хромосома не та чи що.

Date: 2025-04-08 09:53 am (UTC)
kondybas: (Default)
From: [personal profile] kondybas
Тайвань став таким, яким він є, дуже просто. Поки в комуністичному Китаї Мао Цзедуна гралися в культурні революції, вогонь по штабам та у війну з горобцями, Тайвань лише дотримувався ідей права, власності та вільного підприємництва. І поки у Китаї три покоління росло із вбитою десь у спинний мозок концепцією, що держава всім рулить, все регулює, та всім володіє, три покоління тайванців росло на ідеях, що кожен сам відповідальний за своє життя, що працювати, заробляти та багатіти - не гріх, і що ти отримаєш тим більше, чим краща в тебе освіта. І тайванська освіта, між іншим, одна з найкращих у світі - саме в STEM. А китайців вчитися відправляли по всьому світу - а заодне і шпигувати за співвітчизниками та красти все, що погано лежить.

Працювати з тайванцями складно тому, що в них є величезний вибір клієнтури, і якщо є можливість укласти угоду на мільярд, вони не будуть розмінюватися на дрібні замовлення у сто тисяч. Китайці ж, в яких неілюзорна срака в економіці вже четвертий рік, готові братися за будь-що, навіть за те, чого не вміють. Бо ж кожна копійчина для них цінна.

Date: 2025-04-08 10:16 am (UTC)
From: [personal profile] count_enable
Не згоден з тезою про STEM освіту - якось не побачив ніяких відхилень від середьного по галузі. Та й не пригадаю жодної проривної технології з Тайваню. В напівпровідниках вони використовують технології розроблені в США чи ЄС.
Щоб отримати угоду на мільярд треба напрацювати репутацію на угодах навіть за 10 тисяч. Ця високомірність і небажання працювати з дрібнотою погубили бізнес Інтела в модемах та embedded, причому в embedded аж два рази. Китайці це розуміють не від вчора (і нема ніякої сраки в китайському хай-теку ні 4 рік,ні 4 місяць), того вони агресивно вигризають Тайвань з ніші компонентів побутової електроніки. Та й Тайвань це не лише гіганти індустрії, але й дрібні компанії для яких 10к це дуже хороший бюджет. І вони хронічно не можуть в співпрацю з такими ж малими або й не дуже малими фірмами з ЄС чи США. Єдиний спосіб нормально вести бізнес з Формозою це мати місцевого агента який і буде домовлятись з іншими тайванцями. В Тайваню нема стратегії як утримати своє лідерство і унікальність для світового ринку, думаю через 10 років цей острів вже не буде столицею напівпровідників.

Date: 2025-04-08 10:03 am (UTC)
kondybas: (Default)
From: [personal profile] kondybas
"..сьогоднішня унікальність Тайваню і TSMC для світової електроніки це не так результат суспільно-політичного устрою острова, чи додаткової тайванської хромосоми, як наслідок хибних бізнес-рішень Інтела та власних клопотів GlobalFoundries..."

Не тільки. Тайванські інженери вирішили декілька надзвичайно складних технологічних проблем, що дозволило їм отримувати великий відсоток робочих кристалів на найбільш сучасних техпроцесах. Інтел так і не зміг наздогнати TSMC, не тільки відстаючи на один рівень літографії, але й отримуючи на цьому нижчому рівні менший відсоток робочих кристалів. Ясний пень, що рентабельність виробництва була нижчою, ніж в TSMC, і сторонні замовники понесли свої гроші на Тайвань.

Ось вам дуже корисний канал, це плейлист про Тайвань:
https://www.youtube.com/watch?v=x02pq2HeKQY&list=PLKtxx9TnH76Rxv5BOgJs_DHvlHxlcPhfo

Але там є і плейлисти про інтел та інші компанії, і доволі популярно пояснюється, чому в конкурентоспроможне контрактне виробництво не змогли ні інтел, ні амд, ні японці, ні корейці.

Date: 2025-04-08 10:36 am (UTC)
From: [personal profile] count_enable
Це не "тайванські інженери" а в головній своїй масі іноземні спеціалісти або ліцензована технологія. Базу для їхнього 3нм техпроцесу розробили бельгійський IMEC та американський Cadence.

Проблема Інтела в хибному виборі шляху після 20 нм і нестачі інженерних ресурсів на паралельну розробку інших техпроцесів. Інтелівці не тупіші, їм просто не повезло в якийсь момент R&D, а "ефективні менеджери" це ще й сильно усугубили. До недавнього часу Інтел мав передові техпроцеси і не хотів ними ділитись з ніким, того не брав замовлення в сторонніх фірм.

Щодо АМД - вони навіть не пробували, вони свідомо позбулись своїх фабрик 20 років тому і перебудували свій бізнес на fabless модель.

Самсунг має цілком конкурентний техпроцес і успішно продає свої послуги, але в них вистарчає внутрішнього попиту щоб нормально завантажити виробничі потужності, для них foundry services це більше спосіб стратегічної співпраці і тісної прив"язки своїх партнерів.

Тайваньці нічим самі по собі не унікальні, і якщо вони всерйоз не займуться довготривалим і всестороннім розвитком острова то через 10 років перейдуть до історії. Не може країна виживати виключно на одній компанії.

Date: 2025-04-07 11:56 am (UTC)
kondybas: (Default)
From: [personal profile] kondybas
До речі, Німеччина в 1850-х мала репутацію Китаю 1990-х. Виробник дешевих гівняних підробок під британську продукцію. Спочатку був Шефілд, а Золінген прославився вже тоді, коли в Британії виробництво сталі стало занадто дорогим. Це звичайний історичний шлях проходження індустріального періоду.

1. Початок індустріалізації
- перехід від дрібного до масового виробництва
- гостра потреба в масі освічених пролетарів
2. Розквіт
- масова моторизація та механізація виробництва
- соціальні зміни - профспілки, виборче право, соцзахист, масова освіта
- комерціалізація науки та технологій
- гостра потреба в доступу до ресурсів та ринків збуту (ПСВ-ДСВ)
3. Занепад
- розвиток автоматизації-роботизації
- різке зменшення потреби в ручній праці
- перенос виробництв в регіони з низькою вартістю праці
- скорочення/деградація соціалки - профспілок, соцзахисту, освіти в постіндустріальних країнах (із депопуляцією, як наслідком)

У постіндустріальний період найбільш рентабельним є виробництво нематеріальної інтелектуальної продукції. Ідеї, технології, алгоритми, системи - у вигляді патентів. А все, що виробляється матеріального - або автоматизується-роботизується, або, якщо найняти японця-корейця-китайця дешевше, виноситься в Японію-Корею-Китай, далі по списку. Країнам Африки, мабуть, не пощастить. Ще до того як дійде їхня черга на індустріалізацію, технології остаточно ліквідують потребу в пролетарях.

Date: 2025-04-07 12:50 pm (UTC)
From: [personal profile] count_enable
Думаю це інтерполяція графіку по одній точці. Ми знаємо тільки один період переходу індастріал-постіндастріал.
Перенос виробництва з умовної Німеччини в умовний Китай можливий тільки в коротке вікно коли технологія достатьно автоматизована щоб якісний продукт можна було робити низькокваліфікованою робочою силою, але недостатьно автоматизована щоб різко скоротити потребу в тій самій робочій силі. Якщо смартфон можна зробити силами 50 працівників а не 1000, то питання про локалізацію виробництва вирішуватиме чи дорожче збудувати фабрику в Німеччині (регуляції, кошт землі - але це CAPEX), чи мита на імпорт китайського (оце вже ОPEX). І з ростом автоматизації країнам третього світу залишиться тільки та індустрія, яка сильно забруднює навколишнє середовище типу чорної металургії чи добування рідкоземів. Не дуже привабливі перспективи.

Profile

biber551

July 2025

S M T W T F S
  1 23 4 5
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 5th, 2025 11:02 am
Powered by Dreamwidth Studios