Репост. Бо важливо.

[biber551]

Diana Makarova · Я нарешті зрозуміла.
AUG. 20TH, 2023 08:49 AM
don_katalan: (Default)
[personal profile] DON_KATALAN
Все було так просто і відповідь лежала на поверхні, я її просто не шукала. Тепер нарешті зрозуміла. Зараз обов'язково запишу і далі піду спати. Бо забуду ж
Я ж думала, ну що мене гризе? Дев'ять років, скоро десять, гризе й гризе. Щось розбивало мою цілісність, руйнувало мене. Примушувало з тугою обертатись назад, за чимось жалкувати.
А от що.
Я ж коли прибігла на Майдан, то думала, все ж тимчасово. "Вибачте за тимчасові незручності, ремонтуємо країну" - був напис на барикаді.
Ну, переможемо, та ні, навряд, швидше програємо, адже що там нас, жменька, а проти нас система. Думала і все ж боролась до останнього.
О, перемогли.
Потім я думала - ну, ми швиденько звільнимо Крим. Ах ні. Ну, ладно, звільнимо спочатку Слов'янськ, потім Луганськ.
Потім Донецьк.
Потім Дебальцеве...
Та ну ладно.
Ну, колись же я повернусь до нормального довоєнного життя! Все ж тимчасово. Нічого, ми потерпимо і ще трішечки попрацюємо до скону.
Ми жили серед волонтерських складів і на фронті. Нічого, ми себе втішали. Це тимчасово.
Потім експансія. Звичайно, це було тимчасово. Ми гасали країною й фронтами, ми жили в машині. Нічого, це все тимчасово. Ось переможемо і все повернеться. Все буде як раніше...
Сьогодні, чомусь після чернігівського обстрілу, можливо, він впав останньою краплею - я раптом зрозуміла.
Немає тимчасового.
Це все і є твоє життя. Воно таке. Це не ти увійшла в двері тимчасової кімнати, ні. Просто твоє життя одного разу змінилось. Між іншим, назавжди.
Нічого не повернеться.
Навіть коли ми переможемо - нічого вже не повернеться. Більш того, коли ми переможемо - війна не скінчиться. Принаймні для тих, хто давно на цій війні. Тому забудь про тимчасове.
Це все.
Твоє.
Життя.
Таке як є. Не гірше, ніж в тієї, ким ти була, аж доки не ступила на Майдан. А навіть краще.
І стало мені добре.
І подумала я - що ж, здрастуй, цілісність. Нарешті ти прийшла.
Немає тимчасового, народ, заволала я радісно. Наші життя змінились.
Назавжди.
Ну, таке життя. На грані смерті геть у всих. Не життя, а казна що. Сама боротьба. Але коли вважати це тимчасовим - це слабкість. Ти розслабляєшся, поринувши у мрії, що все буде як раніше. Ти думаєш - О, давно не було обстрілів. А давайте робити вигляд, що ми повернулись до минулого довоєнного життя, а давайте!
а не давайте...
Не допускайте тимчасової слабкості. Мрій, що ця війна - щось тимчасове. Ні.
Це тепер наше життя.
Надовго.
Для таких старих як я, можливо, назавжди.
Для вас просто надовго.
Так надовго, що треба забути слово - тимчасово.
І коли ви це зрозумієте - прийде цілісність і прийде сила.
Амінь, йопта.

Comments

[tijd]

I will not argue, but it is interesting to note how Frankl's refusal to accept perpetual victimhood causes a particular kind of hatred.

It is psychologically gratifying to think of yourself as an innocent victim, but, as Frankl points out (and as thousands of years of Jewish history show), an attitude like that doesn't help you survive and win.

[biber551]

Франкл краснобай і баламут, який не сидів в Аушвіце, був і залишився сторонником ідей нацизму і мав звинувачення в участі в їх злочинах. Тому і грош ціна його теоріям.

[tijd]

Frankl’s parents, his wife, and his best friend were murdered by the Nazis.

Viktor and Tilly, and shortly later his 65 year old mother, are transported to the Auschwitz-Birkenau concentration camp. His mother is immediately murdered in the gas chamber, and Tilly is moved to the Bergen-Belsen camp. After a few days Frankl is selected for transfer to a labor camp. He is brought to Kaufering and later Tuerkheim, subsidiary camps of Dachau in Bavaria.
https://www.viktorfrankl.org/biography.html

In a letter written after the war, Frankl describes how searching for meaning helped him overcome the unbearable suffering.

"I have only sad news to communicate: shortly before my departure from Munich, I learned that my mother was sent to Auschwitz a week after me. What that means, you know all too well. And I had scarcely arrived in Vienna when I was told that my wife is also dead. She was sent from Auschwitz to work in the trenches at Trachtenberg in Breslau, and then on to the infamous concentration camp of Bergen-Belsen. There, the women endured “terrible, indescribable suffering,” as it was put in a letter from a former colleague of Tilly’s, in which Tilly’s name is listed as one of those who died of typhus (the letter comes from the only survivor of the former hospital nurses, such as they were, in Bergen-Belsen). I have had the “indescribable” depicted to me by a survivor of Bergen-Belsen. I cannot repeat it.
So now I’m all alone. Whoever has not shared a similar fate cannot understand me. I am terribly tired, terribly sad, terribly lonely. I have nothing more to hope for and nothing more to fear. I have no pleasure in life, only duties, and I live out of conscience. . . . And so I have re-established myself, and now I’m re-dictating my manuscript, both for publication and for my own rehabilitation. A couple of well-placed old friends have taken on my cause in the most touching way. But no success can make me happy, everything is weightless, void, vain in my eyes, I feel distant from everything. It all says nothing to me, means nothing. The best have not returned (also, my best friend [Hubert Gsur] was beheaded) and they have left me alone. In the camp, we believed that we had reached the lowest point—and then, when we returned, we saw that nothing has survived, that that which had kept us standing has been destroyed, that at the same time as we were becoming human again it was possible to fall deeper, into an even more boundless suffering. <…>
But I now see things in a larger dimension. I see increasingly that life is so very meaningful, that in suffering and even in failure there must still be meaning. And my only consolation lies in the fact that I can say in all good conscience, that I realized the opportunities that presented themselves to me, I mean to say: that I turned them into reality. This is the case with respect to my short marriage to Tilly. What we have experienced cannot be undone, it has been, but this Having-been is perhaps the most certain form of being."
https://www.huffpost.com/entry/viktor-e-frankl_n_6061390

But haters gonna hate…

[biber551]

Ви не зрозуміли про що я кажу. Франкл науковець. Як би він був літератором, то це було б пофіг, але він науковець. І він збрехав. Він не був в Аушвіці, точніше два-три дні на сортировці, він був в робочому таборі в Дахау де у в'язнів були гроші, вихід в місто в вільний час і вихідні дні. Його теорія написана до ув'язнень і має підгрунтя нацистську ідею про первинність волі і духу. Він збрехав, для науковця це печать про неадекватність. І все. І хейт тут нідо чого.

[tijd]

Frankl is more a philosopher than a scientist. His philosophy is not for everyone, but diminishing his Holocaust experience in different camps doesn't cancel it.

[biber551]

Вибачте, але ні. Його концепція була сформульована в 1937 році під впливом нацистських ідей. А "досвід таборів" він коньюнктурно підтягнув під готову концепцію. Що і доводить її штучність і неприродність. Там наслідки і причини перемішані і підбиті під готову схему.