Інтермецо.

Я вже не відчуваю себе солдатом.
Я вже забув війну. Так іноді якісь тіні проходять в пам'яті і все.
Іноді я вже сам не вірю що колись воював, ніби я це все вигадав...
Мене вже нема там. І нема тут.
В мене нема ПТСР. Мене просто нема.
Я пішов з того світу і не прийшов нікуди.
Порожня бульбашка між світами.
І я в ній.
Імітація життя.
Я ніби дивлюсь на себе зі сторони, ось я ходжу, ось розмовляю, ось посміхаюсь, ось плачу, ось їм ось...
Ех Інтерсіті, забери мене звідси, врятуй відвези, відвези мене до дому...
Дому якого нема.
Такий шлях.