biber551

— Не говори зі мною так, як із одним із тих дурнів, котрих обираєш собі за друзів, — сказав він. — Не для того я тебе сюди викликав, аби ти мене повчав, а щоби запропонувати тобі вибір.

Він підвівся і виголосив промову, вочевидь, підготовану заздалегідь.

— Стародавні Часи відійшли. Середні Часи минають. Новітні Часи надходять. Доба ельфів закінчилась, але наша доба наближається: світ людей, правити яким мусимо Ми. Та для цього потрібна влада, влада впорядкувати світ згідно з нашою волею, задля того добра, яке можуть розгледіти лише Мудрі.

Послухай, Ґандалфе, мій старий друже та соратнику! — сказав він, підходячи ближче і пом'якшуючи голос. — Я сказав «ми», маючи на увазі нас із тобою, якщо ти до мене долучишся. Нині піднімається нова Сила. Проти неї нам не допоможуть старі союзи та хитрощі. Не можна сподіватися на ельфів чи на вимираючих нуменорців. І перед тобою — перед ними — єдиний вибір. Ми можемо приєднатися до тієї Сили. Це буде мудрий вибір, Ґандалфе. Тоді з'явиться надія. Перемога тієї Сили близька; й ті, хто їй посприяє, будуть щедро винагороджені. Разом із Силою міцнішатимуть і її друзі; й Мудрі, як-от ти і я, врешті-решт зможуть, запасшись терпцем, контролювати її, спрямовувати, куди треба. Ми можемо дочекатися свого часу, глибоко приховуючи думки, можливо, оплакуючи зло, вчинене на цьому шляху, та пам'ятаючи про високу остаточну мету: Знання, Владу, Порядок; усе те, що ми дотепер намарне прагнули досягти й у чому наші слабкі чи ліниві друзі радше перешкоджали, ніж допомагали. Не мусить бути і не буде жодних змін у наших намірах, лише в засобах.

— Сарумане, — сказав я, — я вже чув такі промови, та лише з уст шпигунів із Мордору, посланих ошукувати невігласів. Я не можу повірити, що ти притягнув мене в таку далечінь, аби лише втомити мій слух.

Він скоса глянув на мене і на мить замислився.

— Ну, я бачу, що цей мудрий шлях тобі не до вподоби, — сказав він. — Поки що ні. А якщо ми вигадаємо кращий шлях?

Він підійшов і поклав свою довгу долоню мені на плече.

— А чому ні, Ґандалфе? — прошепотів він. — Чому ні? Перстень Влади? Якби ми змогли керувати ним, Сила перейшла би до нас. Ось чому насправді я запросив тебе сюди. У мене на службі багато очей, і я переконаний, ти знаєш, де зараз цей скарб. Хіба ні? Інакше чому Дев'ять шукають Шир, і чим ти там займаєшся? — При цих словах у його очах несподівано зблиснула жадоба, якої він не зміг приховати.

— Сарумане, — мовив я, відсторонюючись від нього, — лише одна рука водночас може керувати Єдиним, і ти це знаєш, тож не намагайся говорити «ми»! Але я тобі його не дам, ні, навіть нічого про нього не скажу, тепер, коли я знаю твої думки. Ти був головою Ради, та нарешті розкрив себе. Отже, ти пропонуєш підкоритись або Сауронові, або тобі. Не пристаю на жоден вибір. Можеш іще щось запропонувати?

Він став холодний і жорсткий.

— Так, — сказав він. — Я не сподівався, що ти проявиш мудрість, навіть заради себе самого; та я давав тобі можливість добровільно мені допомагати й відтак уберегти себе від прикрощів і болю. Третій вибір — залишатися тут, до самого кінця.

— До якого кінця?

— Поки ти не відкриєш мені, де можна знайти Єдиного. Колись я зможу переконати тебе. Або він віднайдеться всупереч тобі, і Правитель матиме час на простіші справи: як-от придумати гідну винагороду за опір і зухвальство Ґандалфа Сірого.

— Ця справа може виявитися не з найпростіших, — сказав я. Він засміявся, бо слова мої були пусті, й він це знав.