Шпитальне.

Ніч в шпиталі, ніч привидів.
Здається усі сплять, а потім бачиш що у всіх мерехтять єкрани смартів. Хтось починає хропіти, а потім різко ривчасто підскакує... Курити в шпиталі не можна. На ніч його замикають, на вулицю не вийти, ліфт не працює. Тому примарні постаті обмотані бинтами, на милицях повзуть в підвал і назад, бо там "можна" курити, а привиди в головах не можуть без нікотіну. Привиди смертельного жаху людської особистості пізнавшої свою вразливість і смертність, привиди болю, привиди розірваних на шматки побратимів, привиди бойового азарту і привиди вбивства ворога. Гордість, стид, бажання вернутись і ужас від повернення... Привиди рідних для яких ти якийсь не такий і в них свої життя які вони звикли жити без тебе. Де у твоєї жінки з'являються друзі що можуть з ними поговорити, в яких таке з життя є, такі ж зрозумілі проблеми, і які будуть і завтра і післязавтра, а тебе може не бути вже через секунду. Привиди дітей що забувають батька. Гордяться, але звикли жити без них. Привиди острахів якими так багато життя на нулі, острахів помилки із за якої помруть твої побратими. Насмоктавшись нікотину привиди ' потроху притихають, шлях до палати, серіал...
Іноді храп і ти бачиш як над ліжком починає потроху куритись ледь помітне марево...
Ніч в шпиталі.
Ніч привидів.
Якщо заблукав у темряві, йди на вогник цигарки...

Розмови з Господом, або іронія левел Бог.

От виписують мене значить з шпиталю. Ну і медсестрички хто взнав заохали, куди ж вам на фронт?! Ви ж майже не можете ходить ітд.
Ну от не витримав я і одній так і кажу- ну навіть якщо й так, я життя прожив, все бачив, дітей виростив, кохав найкращу жінку у світі, так краще хай мене ніж молодого хлопця що нічого не бачив?
Ну от сказав я це, і через десять хвилин пішов в туалет. Заходжу берусь за ручку, і тут огромний шершень не пойми звідки врізається мені в руку, жалить, крутиться на жалі,відривається падає і помирає. Я висмикую жало, матюкаюсь ну і типу все. Біль дика. Ну лана типу пофіг. А не пофіг. Чую як наливається рука, починаю чесатись, потім чую що починають набухати губи. Потім починається сип і затрудненне дихання...
Короче Анафілактичний шок в чистому вигляді.
Ну благо таки це шпиталь, нічні сестрички відкачали мене дексаметазоном (три ін'єкції в вену) і лоратадином. Але поколбасило мене знатно.
Ну от лежу я на каталці, це мене заздалегідь вклади, щоб якщо відрублюсь не треба було мою тушу на неї громоздити, і думаю, йопта, а от Анафілактичного шоку то в мене ще й не було!
Кароч Господь мені наочно показав що я ще багато чого не бачив і ще планований їм набор вистав не завершено.
Ну і добре, най буде.
https://youtu.be/zkm0vBEQT8Q?si=TkLiN5DE4duveRZY