Мій друг- Леся Українка.

Я дуже рано навчився читати. Я навіть не знаю у скільки років. Скільки я себе пам'ятаю, я вмію ходити, плавати і читати. До того ж навчався я здебільшого сам - вивчив букви і почав читати усе що знайду, а так як багато книжок було українською мовою, я вивчив російсько-українську. Я досить довго не знав що це дві мови. Це я вже пам'ятаю.Так от перша книжка що я пам'ятаю, це Лісова Пісня. Потім я уже узнав хто її написав. Я ріс, пізнавав світ, і так виходило, що в якийсь момент, мені попадався новий твір Лесі, який був якраз підходящий. А потім в мене був шок, коли я дізнався що її твори вивчають в школі. Це було так образливо, бо це ж було лиш моє... Я нікому ніколи не розповідав що для мене були твори Лесі, що для мене було її життя. В 8мому класі я отримав тяжку травму. Деякий час навіть була паралізована нога. Потім мене вилікували, але лишилась біль. І довго була зі мной. Ця біль була весь час, майже. Тягнуло ногу. Причому біль була у всьому. Сидиш-біль, стоїш-біль. С тих пір я сплю тільки на правому боці. Чхаєш, співаєш, кохаєшся. І біль у всьому. І коли зовсім було тяжко, поряд була Леся Українка. Потім таки біль пройшла організм якось справився. Але почались буремні роки. Я пробував почати своє діло. І весь час, поряд зі мною був Лесін павучок. І мені все вдавалось. Так що велике дякую вам вельмишановна пані Леся Українка. Ви створили справжні вірші і прожили справжнє життя! З Днюхою вас!
https://youtu.be/M_EoA6DhOTE