Око війни.
Jan. 13th, 2026 02:12 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
biber551Війна це звір.
Звір який утворений всіма нами.
Ми живемо, надіємось, воюєм, вбиваєм.
І всі ми частка цього звіра і в той же час її іграшки.
Коли ти на фронті ти борешся щоб самому вижити а ворогів вбити.
Отака гра.
Ти продумуєш свої дії, ти завжди насторожі, навіть коли на ППД моєшся в бані. Ти думаєш як зберегти своїх побратимів, як підтримати побут, як зробити щоб підтримати побратимів, і головне, як знищити ворогів.
Це все перетворюється на звичку, рутину, рутина яка буквально видає твою психіку, але треба триматись інакше хтось вмре там за твоєю спиною, або поряд, або ти сам
Зараз війна грає з усім нашим народом.
Навіть тим що в тилу. Вже всі чули звуки смерті і вибухи.
Ми всі тіло і іграшки війни.
Війна проходить скрізь нас, вона у всьому і ніколи не відпускає.
Але іноді вона повертає своє око і дивиться на тебе
І ти ніби все робив як завжди, ти був чуткий і обережний, але так все сходиться і Око Війни дивиться на тебе.
І тоді ти або корчишся від болю розкидаючи навкруги шматки своєї плоті, або виєш під завалами, або ти просто перестаєш бути.
Скільки моїх друзів, побратимів, рідних подивились в Око Війни...
Ти егоїстично зміряєшся з смертю тих що не був близьким до тебе, відчуваєш мразотне полегшення коли дізнаєшся що удар прийшовся туди де не було дорогих для тебе людей. Перевіряєш ТГ і з полегшенням - ні Око Війни подивилось в інший бік, ще є час. Живемо далі.
В якийсь момент в мене з'явилось наївне відчуття що це не коснеться людей що мені дорогі...
Який же я був дурний.
Спочатку Калаш.
А тепер...
Тепер мій Командир, саме так Командир з великої букви
Коли я повернувся на фронт я зустрів його. Він прийняв мене, мене вже тоді полуінвалвіда і знайшов мені місце в організмі що являє собою мінометна батарея.
Як же ми воювали! В нас завжди були міни, в нас були найкращі в світі розрахунки, ворог захлинався кров'ю під нашим вогнем. І в цьому була велика частка його заслуги.
Майор Міхаіл Прищепа.
Мій Командир.
Він завжди був таким, з посмішкою, яка відчувалась навіть коли він злився.
Він вмів слухати.
З ним гарно було воювать, і просто розмовляти.
Для мене честю було воювати поряд з тобою.
Честь!
Звір який утворений всіма нами.
Ми живемо, надіємось, воюєм, вбиваєм.
І всі ми частка цього звіра і в той же час її іграшки.
Коли ти на фронті ти борешся щоб самому вижити а ворогів вбити.
Отака гра.
Ти продумуєш свої дії, ти завжди насторожі, навіть коли на ППД моєшся в бані. Ти думаєш як зберегти своїх побратимів, як підтримати побут, як зробити щоб підтримати побратимів, і головне, як знищити ворогів.
Це все перетворюється на звичку, рутину, рутина яка буквально видає твою психіку, але треба триматись інакше хтось вмре там за твоєю спиною, або поряд, або ти сам
Зараз війна грає з усім нашим народом.
Навіть тим що в тилу. Вже всі чули звуки смерті і вибухи.
Ми всі тіло і іграшки війни.
Війна проходить скрізь нас, вона у всьому і ніколи не відпускає.
Але іноді вона повертає своє око і дивиться на тебе
І ти ніби все робив як завжди, ти був чуткий і обережний, але так все сходиться і Око Війни дивиться на тебе.
І тоді ти або корчишся від болю розкидаючи навкруги шматки своєї плоті, або виєш під завалами, або ти просто перестаєш бути.
Скільки моїх друзів, побратимів, рідних подивились в Око Війни...
Ти егоїстично зміряєшся з смертю тих що не був близьким до тебе, відчуваєш мразотне полегшення коли дізнаєшся що удар прийшовся туди де не було дорогих для тебе людей. Перевіряєш ТГ і з полегшенням - ні Око Війни подивилось в інший бік, ще є час. Живемо далі.
В якийсь момент в мене з'явилось наївне відчуття що це не коснеться людей що мені дорогі...
Який же я був дурний.
Спочатку Калаш.
А тепер...
Тепер мій Командир, саме так Командир з великої букви
Коли я повернувся на фронт я зустрів його. Він прийняв мене, мене вже тоді полуінвалвіда і знайшов мені місце в організмі що являє собою мінометна батарея.
Як же ми воювали! В нас завжди були міни, в нас були найкращі в світі розрахунки, ворог захлинався кров'ю під нашим вогнем. І в цьому була велика частка його заслуги.
Майор Міхаіл Прищепа.
Мій Командир.
Він завжди був таким, з посмішкою, яка відчувалась навіть коли він злився.
Він вмів слухати.
З ним гарно було воювать, і просто розмовляти.
Для мене честю було воювати поряд з тобою.
Честь!
no subject
Date: 2026-01-13 07:52 am (UTC)