Пушкін намагався вплинути на К. Рилєєва, щоб останній переробив свою поему «Войнаровський» в російському націоналістичному дусі,[5] в цьому ж напрямку писав Пушкін свої нотатки «Історія Петра», де тенденційно висвітлено шведсько-російсько-українську війну 1708—1709.[6] Поема «Полтава» ред. Докладніше: Полтава (поема) Олександр ПушкінПолтава Давно ми заварили діло,Тепер воно кипить у нас;Година гарная наспіла,Прокалатає швидко час.Давно без батьківської славиМи, як воли, в ярмі жили,У подданстві або Варшави,Або великої Москви.Возиться годі з москалями,Украйні царством буть пора:І я моїми козакамиШпурну на моцного Петра! розгорнутиОригінальний текст (рос.) Переклад Євгена Гребінки[7] Для своєї поеми, Пушкін використав слова з поеми Байрона як епіграф. Це не випадково, адже поштовхом до написання поеми «Полтава» стало невдоволення Пушкіна тим, що Джордж Байрон у своїй поемі «Мазепа» (1819) зобразив українського гетьмана як відважного та шляхетного героя, а не як лиходія та пройдисвіта як того бажав Пушкін.[8] Загалом, Пушкін відгукнувся критично на байронівського «Мазепу»: Байрон знав Мазепу тільки за Вольтеровою «Історією Карла XII». Він вражений був тільки картиною людини, прив'язаної до дикого коня, що мчить степами. Картина, звичайно, поетична, зате подивіться, що він з неї зробив. Але не шукайте тут ні Мазепи, ні Карла, ні цієї похмурої, ненависної, болісної особи, яка проявляється у всіх майже творах Байрона, але яку (на біду одному з моїх критиків) як навмисне в «Мазепі» саме і немає. Байрон і не думав про нього: він виставив ряд картин одна однієї разючіша;— от і все: але яке полум'яне створіння! яка широка, швидка кисть! Якщо ж би йому під перо попалася історія спокуси дочки і страченого батька, то, ймовірно, ніхто б не наважився після нього торкнутися цього жахливого предмета.[8] Як відповідь байронівській поемі, Пушкін вирішив написав власну поему «Полтава», де образ Мазепи зображується неприховано негативно, й гетьман постає таким собі романтичним «лиходієм». Відомо, що на відміну від Байрона, який як історичне першоджерело використовував «Історією Карла XII», при написанні «Полтави» Пушкін використовував книгу «Історія Русів»[9] й згодом присвятив її вірогідному автору статтю в своєму журналі «Сучасник» (рос. «Современник»). Не зважаючи на намагання Пушкіна триматися історичної достовірності, в кінцевому результаті події пов'язані з українською історією були описані ним викривлено, а його опис Мазепи мав шовіністичне забарвлення.[10] Загалом, поемою «Полтава», яку високо оцінив російський імператор Микола І, Пушкін продемонстрував свою абсолютну відданість офіційній російській імперській ідеології, яка заперечувала право окремих поневолених народів (зокрема українців) на власну державу. Аналізуючи твір Пушкіна, видається що основним завданням поеми «Полтави» було довести «історичну закономірність» знищення української державності та «історичну неминучість» поглинання України Росією.[10] Однобоко оспівано велич Петра І, а постать українського гетьмана Івана Мазепи заплямовано: Мазепа у Пушкіна «підступний», «лютий», «хитрий», «холодний», «згубник», «лукавий», «змій», у нього «чорні помисли», він носить у грудях «кипучу отруту».[11]
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
timeasmymeasure
no subject
Date: 2025-04-17 05:29 am (UTC)Поема «Полтава»
ред.
Докладніше: Полтава (поема)
Олександр ПушкінПолтава
Давно ми заварили діло,Тепер воно кипить у нас;Година гарная наспіла,Прокалатає швидко час.Давно без батьківської славиМи, як воли, в ярмі жили,У подданстві або Варшави,Або великої Москви.Возиться годі з москалями,Украйні царством буть пора:І я моїми козакамиШпурну на моцного Петра!
розгорнутиОригінальний текст (рос.)
Переклад Євгена Гребінки[7]
Для своєї поеми, Пушкін використав слова з поеми Байрона як епіграф. Це не випадково, адже поштовхом до написання поеми «Полтава» стало невдоволення Пушкіна тим, що Джордж Байрон у своїй поемі «Мазепа» (1819) зобразив українського гетьмана як відважного та шляхетного героя, а не як лиходія та пройдисвіта як того бажав Пушкін.[8] Загалом, Пушкін відгукнувся критично на байронівського «Мазепу»:
Байрон знав Мазепу тільки за Вольтеровою «Історією Карла XII». Він вражений був тільки картиною людини, прив'язаної до дикого коня, що мчить степами. Картина, звичайно, поетична, зате подивіться, що він з неї зробив. Але не шукайте тут ні Мазепи, ні Карла, ні цієї похмурої, ненависної, болісної особи, яка проявляється у всіх майже творах Байрона, але яку (на біду одному з моїх критиків) як навмисне в «Мазепі» саме і немає. Байрон і не думав про нього: він виставив ряд картин одна однієї разючіша;— от і все: але яке полум'яне створіння! яка широка, швидка кисть! Якщо ж би йому під перо попалася історія спокуси дочки і страченого батька, то, ймовірно, ніхто б не наважився після нього торкнутися цього жахливого предмета.[8]
Як відповідь байронівській поемі, Пушкін вирішив написав власну поему «Полтава», де образ Мазепи зображується неприховано негативно, й гетьман постає таким собі романтичним «лиходієм». Відомо, що на відміну від Байрона, який як історичне першоджерело використовував «Історією Карла XII», при написанні «Полтави» Пушкін використовував книгу «Історія Русів»[9] й згодом присвятив її вірогідному автору статтю в своєму журналі «Сучасник» (рос. «Современник»). Не зважаючи на намагання Пушкіна триматися історичної достовірності, в кінцевому результаті події пов'язані з українською історією були описані ним викривлено, а його опис Мазепи мав шовіністичне забарвлення.[10] Загалом, поемою «Полтава», яку високо оцінив російський імператор Микола І, Пушкін продемонстрував свою абсолютну відданість офіційній російській імперській ідеології, яка заперечувала право окремих поневолених народів (зокрема українців) на власну державу.
Аналізуючи твір Пушкіна, видається що основним завданням поеми «Полтави» було довести «історичну закономірність» знищення української державності та «історичну неминучість» поглинання України Росією.[10] Однобоко оспівано велич Петра І, а постать українського гетьмана Івана Мазепи заплямовано: Мазепа у Пушкіна «підступний», «лютий», «хитрий», «холодний», «згубник», «лукавий», «змій», у нього «чорні помисли», він носить у грудях «кипучу отруту».[11]