biber551

Це був чудесний мирний день. В той день мені прийшло повідомлення що нарешті в Дім Книги прийшло моє замовлення- подарункове видання Кіплінговських Казок далеких країн на російській мові,яке я давно чекав, і я відпросився з роботи і прибіг в магазин, викупив його, зайшов на нову почту, і відправив дочці, щоб вже вона переправила його моєму коханому синочку-внучку. Тому в мене був радісний настрій. Та іще коли я йшов на роботу мимо жуковського ринку, продавщиця контрабасних цигарок замахала мені,виявилось що прийшли цигарки які я замовляв, вони були досить нормальні щоб курить, а я старався економить гроші по максимуму. І я купив три блока і мій настрій зовсім злетів до небес.
А потім була робота, мм затримались, причому довго. Сусід пообіцяв підвезти мого компаньйона і ми пробовтали майже до години ночі, потім Вова поїхав домой на салтовку.
Наступний раз я побачу його через півроку...
А я пішов прогулюючись. Була гарна зимова ніч, з невеликим морозцем з легким сніжком. Я гуляв, пішов до круглосуточного Буфета, купив дві по півпіцци, бо ще нічого з утра не їв і прийшов домой. І вирішив вже і не лягати спати. Бо настрій... Я зварив кофе помився і потихеньку дерибанив піццу Та так і притоптав її. І вирішив наготовити на наступний день. Книга йшла синочці-внучку, в мене була куча цигарок, катер робився і явно поспівав в строк,були в заділах наступні, були матеріали, замовники були , життя було прекрасне.
Посмажив голяшки які в мене були.

Вид з мого вікна на Салтовку

І тут... Під моїм вікном пройшла крилата ракета... Я знав її звук, був на випробуваннях в свій час...
Я машинально подивився на час, було 04.45.
В мене все обірвалось, я все зрозумів і включив компьютер. Путін об'явив СВО.
Я дивився на колони техніки що постили росіяни і знав що це в 30км від мене.
Мене затрусило. Мене трусило так ніби я стояв голий на морозі. Я натягнув на себе всю одеж що міг знайти і мене все одно трясло. Я пішов в туалет і сидів там спрятавшись від усього світу що зійшов з глузду.
Я зігрівся і мені трохи полегшило, але зуби все дно цокотіли. Я дзвонив дочці щоб попередити щоб виїхали з Київа- що буде удар на Київ я знав, але вона ще мирно спала. І я просто сидів і дивився в вікно на всю ту неосяжну панораму що з нього відкривалось.
Я бачив сполохи перестрілки десь на горизонті. Потім почало розвиднюватись і я побачив коробочки що з рівними інтервалами їхали по окружній. Танки. Вони вже тут. Я машинально подивився час 7.15. Далі я втратив відчуття часу. Я дивився на ці інородні коробочки що йшли вбити все чим я жив тридцять років.
А потім в вранішньому повітрі встав тонкий димовий стовб, за ним другий, третій, а четвертий був якраз в розпадку дерев і я побачив як з коробочки вистрибнув вогняний шар і в танка відлетіла башта!
Так Україна дереться!!! Так якого чорта я сиджу!!! Я схопив велику сумку баул, яку я вже раз зібрав, але йшов час і сумка розібралась частково. Я швидко затовкав в неї що здалось потрібним(як виявилось зібрав ідеально, в цьому і воював чотири місяці). Тут відповіла дочка, я сказав їй щоб виїжджала, якось підтримав повідомив що йду в військо. Потім була ще пара телефонних розмов, але це вже не важливо. Відкрив свій ЖЖ і написав "Началось. Желаю всем причастным хорошей охоты. Встретимся по ту сторону солнца."
Ще ругнувся на чийсь комент що мені радив пересидіти максимум тиждень поки все завершиться, сказавши, що на мою країну напали, а я буду в підвалі ховатись?! Ви нормальні, ким же я тоді буду?!
Я тоді ще вважав їх людьми.
І пішов. Пішов залишивши всю їжу вдома, навіть свіже посмажені голяшки прямо на сковороді. Через півроку я так і знайшов мумії голяшек на сковороді... Як я їх пригадував в перші тижні коли ТРО зовсім плохо снабжали. Як і всю їжу в холодильнику...
Я пішов залишивши все за спиною.
Будь обережний з дорогою, варто поставити на неї ногу і хто зна куди вона тебе заведе...
Три роки. Я йшов вмирати впевнений що не проживу і тиждень.
Я досі до кінця не вірю що вже третій рік.
Поздоровляю вас мої Українці, хоч це і сумна дата.
Сьогодні День пам'яті, День скорботи, День гордості.
Третій рік ми робимо нечуване і ще і не вдоволені собою.
Тримаймося! І все буде Україна!