biber551

Його звали Сєрьога Айтішник, в нього були очки відтопирені вуха худорлява статура і гарна зарплата. Жив він в Харкові, розмовляв російською, кормився бургерами, піццою з буфету зрідка шавухою, пив енергетоси і не мав часу на йобнутих дівчат. Коли підари пішли на його місто він навіть в думці не мав тікати з нього бо... ну це було його місто в яке ворог вирішив зайти з носака. І він пішов воєнкомат. В врєнкоматі палили бумаги і далі пішла тропка- Селянська, бригада ТРО, бат, стрілець. Побратими навчили його яким кінцем вставляти магазин в автомат як набивати патрони, як розбирати треклятий АК, що не треба проводжати затвор, що не можна грязнити район рукояті зведення. Показали як кидати гранати. Потім недовго блокпости. Окружна. Перші обстріли. А потім почалась чехарда захоплення сірої зони. Взвод приїхав в Ольховку і на ранок їх штурмонули танками і піхотою під прикриттям арти. Іх командир був довбнем і оборона навіть не почалась, їх захопили в погребах з яких вони вилазили під обстрілом танчиків що працювали в упор. Рятували тіки понтові амерські броніки що багато важили але мали майже повний кевларовий захист і кераміку. Плюс підтримали бесшабашні з 92гої, від БТР-4 котрих підарські танкісти кидались навтьоки. Вони вибрались з руїн погреба закинули поранених на БТР і спробували організовано відходити. Сєрьога взяв РПК пораненого і його підсумок окрім свого автомата і прикривав відхід заливаючи ворога малими але злими кулями. А потім уламок 82 вибив РПК з його рук. І він знов взяв свій автомат. Група своїх вже була далеко, ворожі кулі почали летіти з усіх боків і він забрався в гараж і почав відстрілюватись звідти. Іноді він чув зойки поранених ворогів і тоді знав що попав. В якийсь момент він перестав стріляти. Почекав коли вороги наблизяться і разом викинув в них усі гранати вибіг не чуючи біль в прострелений ногах і добив всіх кого побачив, а потім ще зміг доповзти назад лягти і періодично стріляти в вузеньку щіль сталевої, але пробитою кулями як друщлаг двері.
А потім автомат клацнув викинувши останню гільзу і діл зовсім не залишилось. І він розслабився потихеньку уходячи в ніщо помираючого від втрати крові чоловіка.
І вже не відчував як закинуті ворогами гранати розірвали його тіло.
...
Він знову з'явився в дивному місці. Великі просторі зали де стелі як би зникають в легкому мареві. Великі столи за якими шумно пирують воїни самого різного виду. Багато алкоголю, багато жінок, хвалькові речі забіяк і драчунів. Йому було не по собі, але його посадили на почесне місце, по дружески похлопав по плечах схожі на нього хлопці в б/у мультику, деякі в треніках і тапочках і хоч він так і не освоївся і ніяковів, але навкруги все пішло своїм чередом. Так далі і було, він старався не лізти в розмови, тихо уходячи сам в себе, дивуючись що можна замовити буфетівську піццу і гротен, шарахався від жінок. Але вечіром, вечіром все щезало, в його руках з'являвся його АК-74 і желанний шал бою затягував все і він знов ставав самим собою- Великим Нездоланним Воїном ТРО Захисником рідного Харкова.
Завіса.