![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
biber551Так сталось, що останній час ми ведемо багато земляних робіт :) Вкопуємось. А копати зараз можна лише під масксіттю. Бо дрони побачать, а побачать так і вб'ють. Тому пішли в ход масксітки, що колись я накупив, за ваші донати
мої читачі. І от розгортаємо ми сітку а там.
І знаєте дивився я на цей найдорожчий в світі малюнок, і думав. Боже як же мало ми говоримо хороших слів про наших українців що там за нашими спинами. Про мудаків, що ведуть себе як мудаки, так, і бачимо їх частіше в новинах, ніж репортаж про дівчинку барвисту, що робить таке смачне кофе в Констахє. І яка завжди привітна до нас військових. І як славно сидіти під зонтом їх кафешки і пити файну каву-гляссе.
В тій самій Констасі, по якій кожен день регулярно прилітає, і де життя ще та рулетка із смертю.
Як же ми мало дякуєм тих українських цивільних, що живуть під цим небом з ракетами і шахідами, тих милих жінок що вже півтора року живуть під страшним психологічним тиском, ще й в переживаннях за своїх рідних та близьких людей. Всіх українців що живуть на мізерні, в порівнянні з мирним життям, зарплати, та ще й з по воєнному підскочившими цінами, і при тому, ще й примудряються донатити, або просто допомагати армії. Скільки посмішок я бачив від людей, українців, скільки добрих слів, скільки дрібної уваги і тепла!
Велика вам пошана наші Українці, за те що тримаєтеь, за те що не кричите щоб замірялись з кацапнею, за те що не сдались і нас підтримуєте з тилу. Хто б там що не казав, а ми всі одна велика єдність, одна країна, що разом стала проти темряви і тримається і перемагає!
І переможемо. Разом.
мої читачі. І от розгортаємо ми сітку а там.
І знаєте дивився я на цей найдорожчий в світі малюнок, і думав. Боже як же мало ми говоримо хороших слів про наших українців що там за нашими спинами. Про мудаків, що ведуть себе як мудаки, так, і бачимо їх частіше в новинах, ніж репортаж про дівчинку барвисту, що робить таке смачне кофе в Констахє. І яка завжди привітна до нас військових. І як славно сидіти під зонтом їх кафешки і пити файну каву-гляссе.
В тій самій Констасі, по якій кожен день регулярно прилітає, і де життя ще та рулетка із смертю.
Як же ми мало дякуєм тих українських цивільних, що живуть під цим небом з ракетами і шахідами, тих милих жінок що вже півтора року живуть під страшним психологічним тиском, ще й в переживаннях за своїх рідних та близьких людей. Всіх українців що живуть на мізерні, в порівнянні з мирним життям, зарплати, та ще й з по воєнному підскочившими цінами, і при тому, ще й примудряються донатити, або просто допомагати армії. Скільки посмішок я бачив від людей, українців, скільки добрих слів, скільки дрібної уваги і тепла!
Велика вам пошана наші Українці, за те що тримаєтеь, за те що не кричите щоб замірялись з кацапнею, за те що не сдались і нас підтримуєте з тилу. Хто б там що не казав, а ми всі одна велика єдність, одна країна, що разом стала проти темряви і тримається і перемагає!
І переможемо. Разом.
