Підзаголовок.
Сідайте по зручніше, зараз ви узнаєте те, що думали що знаєте, але в дійсності не знали.
Ітак 1 Саула 17
Давид і Голіаф
1 Якось филистимці зібрали своє військо, аби розпочати бойові дії, та оточили Сохо, що в Юдеї. Вони отаборились між Сохо та між Азекою в Ефес-Даммімі.
2 Саул також зібрав Ізраїльське військо. Вони вишикувались до бою проти филистимців в долині Ела (Дуба ).
3 Отже, филистимці стояли на пагорбі з одного боку, Ізраїльтяни ж стояли на пагорбі з іншого боку, а між ними була долина.
Спробуємо для початку дати історичну канву для розуміння що ж там відбувалось і чому ізраільтяне з іудеями щось не поділили з філістимлянами і хто це вообще такі.
Одразу скажу, що ці події є заключною частиною грандіозної історичної події яка зветься Катастрофа Бронзової доби. Цей історичний катаклізм зніс всю навколо середземну культурну общність часів епохи бронзи погрузивши людство в темну епоху з деградацією цивілізації в усіх аспектах від популяційних, до технологічних і культурних. Більшість міст зникнуть, багато які назавжди, щезне писемність. В основі катастрофи були многофакторні зміни одної з яких були кліматичні аномалії що призвели до різкого падіння врожайності. Що в свою чергу мало наслідки в повстаннях проти влади, і стихійні міграційні процеси коли цілі народи йшли на нові для них місця в надії знайти врожайні території щоб врятуватись від голодної смерті. Те що там вже хтось жив мало кого хвилювало, якщо їх можна було перемогти військовою силою.
Найбільш стабільним лишався Єгипет. Ніл основа харчового достатку так же розливався даючи життя цієй особливій цивілізації. Але звісно це визивало надії у інших народів. Десь в ті ж часи Моісей(в перекладі з Древнє Єгипетської Син, а чий, то хто зна) вивів з Єгипту залишки гіксосів, потомків понаїхавших колись в Єгипет представників багатьох семітських племен, так понаїхавших в свій час що замалим не загарбавших весь Єгипет і тільки грандіозними зусиллями влади центрального Єгипта навала була розгромлена, частина винищина, частина ізгнана, а частина обращена в рабів. От останніх і вивів Моісей на довгі роки щезнувши з історичної сцени розчинившись в Сінайській пустелі.
А тим часом сталася перша проба захоплення квітучої долини Ніла. Так називаємі "народи моря" спробували прямою атакою загарбати вожделенні землі. В контексті нас мало цікавлять інші племена окрім одного - тих що єгиптянин називали пілістим, або пелештим. Сучасні історики досить однозначно впевнені що це були пеласги, ті самі мікенці Ілліади. Нестача харчів і бунти зірвали еліту в пошуку нових земель. Але атака не вдалась, древня цивілізація ще раз показала вовчі ікла. Пелісет, або фелісет в тій ситуації зробили ідеальний дипломатичний маневр, нанялись на службу до Єгиптян і допомогли їм відбити інші спроби народів моря. Взамін Єгипет дав їм землі на схід від долини Нила вздовж берега Середземного моря. Плата була досить номінальна. Єгипет ці землі вже не контролював, та і жили там Хаанеяне, але маючи гарантію нейтралітету Єгипту Мікенці, а нині фелисет знали що робити. Висадившись вони захопили декілька хаанеянських міст поселившись в них самі. Бінго!
Здавалося б.
І тут з сінайської пустині вивалився богообраний народ сплотившийся і окрепнувший довгим скитанням. Досить швидко розібравшись з хаанеянами ізраільтяне вперлись в філістімлян, як вони їх називали і почалась багаторічна тусня з перемінним успіхом то тієї то іншої сторони.
І от коли ми зрозуміли контекст перейдем до конкретного твору.
Одразу скажу, дуже цікаво читать настолько древній і в той же час досить точний і правдивий документ. Особливо коли добре знаєш особливості биту і зброї тих часів, моменти коли ти раптом осознаєш те що не побачили тисячоліттями ті хто читали це до тебе... Але продовжим.
Як ми знаємо к моменту цих подій військо ізраілево і іудейське вже мало повністю цивілізований вигляд, т.є доспехи, списи, шіти мечі.
Ітак как я розумію жодне з військ не мало явної чисельної переваги. І не поспішало починати бій. Перемога в такому випадку досить оманлива, та і навіть перемоги в кривавій битві можеш стати здобичу якихось інших претендентів на землі обетованні так як втратив силу. І от Філістимляне пригадали старий звичай з поєдинком двох воїнів по ітогу якого програвша сторона заключає договір в слабому статусі. В часи Мікен це була звичайна річ- нащо класти людей якщо все можна вирішити так?
І от ві Філістимлян вийшов Голіаф. Не буду приводити його опис бо там явно принцип добре озвучений Гендальфом(в екранізації) добре діло не гріх і прикрасити! Хоча серед індоєвропейських мікенців реально були велетні для тих часів коли середній ріст коливався в межах 150-160 см, в могилах мікенців знаходять скелети людей ростом 175-180см! Вкажу тіки що це був класичний воїн герой в повному доспіху.


Але дещо цікаве можна і там знайти. Наприклад щіт який ніс щітоносець.
Це явно великий башеноподібний мікенський щіт, з яким по реконструкціям дуже незручно воювати, а от мати його поряд як прикриття від метальної зброї- корисно.

Мідні доспіхи товщиною в міліметр досить добре захищали але зовсім не були непроникними для стріли з бронзовим або і залізним наконечником. А ворог міг і розщедритися на такі трати щоб винести такого супротивника.
Так що підготувавшись як міг Голіаф виступив запропонувавши комусь з ізраільтян двобій.
Одразу скажем що діло не заладилось. Ізраільтяне якось не спішили виходити на двобій з закованим в мідь професіоналом та ще і обдарованим природою.
І так продовжувалось сорок діб (про те чому сорок це не чотиридесят і що мається на увазі якось потім)
З іншого ж боку з'являється Давид. Майбутній славнозвісний цар Ізраілев, а поки сьомий син в сім'ї, молодший, на службу не призивався, судячи по тексту волонтер помічник в службі МТЗ. Хоча там теж схоже є сліди більш пізніх правок, бо він як би в війську не був продукти завіз і повинен був їхати назад, але потім буде сказано що меч і голову Голіафа він поклав в своєму шатрі! Ой щось не чисто там! Потім йде малоцінне художнє повествовання як Давід напросився і як Саул дав йому доспіхи від яких Давід відмовився. Цінно тільки те що Давід завірив що в довгі часи пастушества він набив такий скіл, що якщо лев забирав ягньонка Давід йшов вбивав лева і забирав ягньонка.
Але цінність цього епізода така собі бо далі коли Давід вальньот Голіафа Саул буде питати, а це хто вааще?! То єсть вся ця сцена це явно перенос пост розбірок, де Саул досить резонно міг питати, єблан, а якби ти загинув ти наслідки собі уявляєш?!
Тому перейдем до самої туси.
Як сказано, Давід в струмку вибрав п'ять каменів (звісно потрібного розміру і форми) поклав їх в пастушью сумку як в сагайдак. П'ять... Свої шанси якщо щось піде не так він явно оцінював досить тверезо.
І от головне- взявши посох і пращу пішов назустріч строю Філістимлян. Для подальшого розуміння що відбулось важлива найменша деталь. Голіаф каже Давіду- нащо ти йдеш на мене з палкою як на собаку. Нажаль в мене нема женевської біблії де дан не адаптований переклад і там трохи інше- нащо ти йдеш з палкою і мотузкою як на собаку. Дійсно є такий спосіб лову собаки чи невеликого звіра, палка, на кінці мотузкова петля, яка накидується звіру на шию, петля затягується, звір безсилий, добратись до мисливця він не може бо палка не пускає, збіжати теж. Ось за це знаряддя і прийняв зброю Давіда наш воювака Голіаф.
І це була трагічна помилка.



А діло в тому, що на фресках єгиптян іноді зустрічається цікава зброя- древкова праща. Палка з ложкою на кінці якою метають камені під час висадок на берег. Нажаль я не зміг знайти ці зображення в інеті, в розбитому домі на розбитому компі вони були. Нажаль. Досить легко уявити, що такі пращі пройшли звичайну еволюцію і ложку замінила праща, як на катапультах що ще підняло силу з якою посилається снаряд. Таких зображень нема, або скоріше ми просто не ідентифікуємо таку зброю на фресках, бо не знали що шукати. Кстаті в середні віки така зброя знов на невеликий час увійде в моду. Цікаво що таку пращу використовували при висадках, що логічно бо в доспіхах висаджуватись ризиковано, а одоспішений оборонець берега може зупинити багато легко одягнутих десантників. Вибити таку ціль і було скоріше за все ціллю ПТР древнього світу.

І зараз ця ПТР була в руках хороброго юнощі, якраз проти підходящої цілі. Цілі яка зовсім не чекала того що далі відбудеться, розбіжавшись для ще більшої енергії пострілу Давід вистрілив з ручного требюше смертельний снаряд. Звісно ні спрятатись за щіт, ні просто уклонитись від швидкісного снаряда Голіаф не встиг, бо нічого подібного не очікував...
А потім Давід взяв меч Голіафа, добив супротивника і відрубав голову в знак повної перемоги.
Цей меч пройде з Давидом все його звивесте життя з злетами, падіннями, славою і позором...
Так що можна сказати- вивчайте вашу зброю, оволодівайте єю, тренуйтесь з нею, вивчайте тактику ворога, і тоді навіть найтактикульніше упакований ворог паде від вашої руки.
А ізраільтяне з іудеями на психічному підйомі такої перемоги, наваляли філістимлянам добрих люлей і пограбили їх лагерь. Але звісно далі були і битви і перемоги і поразки і так воно і тягнеться аж до сіх часів.
Отакі діла.
Сідайте по зручніше, зараз ви узнаєте те, що думали що знаєте, але в дійсності не знали.

Давид і Голіаф
1 Якось филистимці зібрали своє військо, аби розпочати бойові дії, та оточили Сохо, що в Юдеї. Вони отаборились між Сохо та між Азекою в Ефес-Даммімі.
2 Саул також зібрав Ізраїльське військо. Вони вишикувались до бою проти филистимців в долині Ела (Дуба ).
3 Отже, филистимці стояли на пагорбі з одного боку, Ізраїльтяни ж стояли на пагорбі з іншого боку, а між ними була долина.
Спробуємо для початку дати історичну канву для розуміння що ж там відбувалось і чому ізраільтяне з іудеями щось не поділили з філістимлянами і хто це вообще такі.
Одразу скажу, що ці події є заключною частиною грандіозної історичної події яка зветься Катастрофа Бронзової доби. Цей історичний катаклізм зніс всю навколо середземну культурну общність часів епохи бронзи погрузивши людство в темну епоху з деградацією цивілізації в усіх аспектах від популяційних, до технологічних і культурних. Більшість міст зникнуть, багато які назавжди, щезне писемність. В основі катастрофи були многофакторні зміни одної з яких були кліматичні аномалії що призвели до різкого падіння врожайності. Що в свою чергу мало наслідки в повстаннях проти влади, і стихійні міграційні процеси коли цілі народи йшли на нові для них місця в надії знайти врожайні території щоб врятуватись від голодної смерті. Те що там вже хтось жив мало кого хвилювало, якщо їх можна було перемогти військовою силою.
Найбільш стабільним лишався Єгипет. Ніл основа харчового достатку так же розливався даючи життя цієй особливій цивілізації. Але звісно це визивало надії у інших народів. Десь в ті ж часи Моісей(в перекладі з Древнє Єгипетської Син, а чий, то хто зна) вивів з Єгипту залишки гіксосів, потомків понаїхавших колись в Єгипет представників багатьох семітських племен, так понаїхавших в свій час що замалим не загарбавших весь Єгипет і тільки грандіозними зусиллями влади центрального Єгипта навала була розгромлена, частина винищина, частина ізгнана, а частина обращена в рабів. От останніх і вивів Моісей на довгі роки щезнувши з історичної сцени розчинившись в Сінайській пустелі.
А тим часом сталася перша проба захоплення квітучої долини Ніла. Так називаємі "народи моря" спробували прямою атакою загарбати вожделенні землі. В контексті нас мало цікавлять інші племена окрім одного - тих що єгиптянин називали пілістим, або пелештим. Сучасні історики досить однозначно впевнені що це були пеласги, ті самі мікенці Ілліади. Нестача харчів і бунти зірвали еліту в пошуку нових земель. Але атака не вдалась, древня цивілізація ще раз показала вовчі ікла. Пелісет, або фелісет в тій ситуації зробили ідеальний дипломатичний маневр, нанялись на службу до Єгиптян і допомогли їм відбити інші спроби народів моря. Взамін Єгипет дав їм землі на схід від долини Нила вздовж берега Середземного моря. Плата була досить номінальна. Єгипет ці землі вже не контролював, та і жили там Хаанеяне, але маючи гарантію нейтралітету Єгипту Мікенці, а нині фелисет знали що робити. Висадившись вони захопили декілька хаанеянських міст поселившись в них самі. Бінго!
Здавалося б.
І тут з сінайської пустині вивалився богообраний народ сплотившийся і окрепнувший довгим скитанням. Досить швидко розібравшись з хаанеянами ізраільтяне вперлись в філістімлян, як вони їх називали і почалась багаторічна тусня з перемінним успіхом то тієї то іншої сторони.
І от коли ми зрозуміли контекст перейдем до конкретного твору.
Одразу скажу, дуже цікаво читать настолько древній і в той же час досить точний і правдивий документ. Особливо коли добре знаєш особливості биту і зброї тих часів, моменти коли ти раптом осознаєш те що не побачили тисячоліттями ті хто читали це до тебе... Але продовжим.
Як ми знаємо к моменту цих подій військо ізраілево і іудейське вже мало повністю цивілізований вигляд, т.є доспехи, списи, шіти мечі.
Ітак как я розумію жодне з військ не мало явної чисельної переваги. І не поспішало починати бій. Перемога в такому випадку досить оманлива, та і навіть перемоги в кривавій битві можеш стати здобичу якихось інших претендентів на землі обетованні так як втратив силу. І от Філістимляне пригадали старий звичай з поєдинком двох воїнів по ітогу якого програвша сторона заключає договір в слабому статусі. В часи Мікен це була звичайна річ- нащо класти людей якщо все можна вирішити так?
І от ві Філістимлян вийшов Голіаф. Не буду приводити його опис бо там явно принцип добре озвучений Гендальфом(в екранізації) добре діло не гріх і прикрасити! Хоча серед індоєвропейських мікенців реально були велетні для тих часів коли середній ріст коливався в межах 150-160 см, в могилах мікенців знаходять скелети людей ростом 175-180см! Вкажу тіки що це був класичний воїн герой в повному доспіху.


Але дещо цікаве можна і там знайти. Наприклад щіт який ніс щітоносець.


Мідні доспіхи товщиною в міліметр досить добре захищали але зовсім не були непроникними для стріли з бронзовим або і залізним наконечником. А ворог міг і розщедритися на такі трати щоб винести такого супротивника.
Так що підготувавшись як міг Голіаф виступив запропонувавши комусь з ізраільтян двобій.
Одразу скажем що діло не заладилось. Ізраільтяне якось не спішили виходити на двобій з закованим в мідь професіоналом та ще і обдарованим природою.
І так продовжувалось сорок діб (про те чому сорок це не чотиридесят і що мається на увазі якось потім)
З іншого ж боку з'являється Давид. Майбутній славнозвісний цар Ізраілев, а поки сьомий син в сім'ї, молодший, на службу не призивався, судячи по тексту волонтер помічник в службі МТЗ. Хоча там теж схоже є сліди більш пізніх правок, бо він як би в війську не був продукти завіз і повинен був їхати назад, але потім буде сказано що меч і голову Голіафа він поклав в своєму шатрі! Ой щось не чисто там! Потім йде малоцінне художнє повествовання як Давід напросився і як Саул дав йому доспіхи від яких Давід відмовився. Цінно тільки те що Давід завірив що в довгі часи пастушества він набив такий скіл, що якщо лев забирав ягньонка Давід йшов вбивав лева і забирав ягньонка.
Але цінність цього епізода така собі бо далі коли Давід вальньот Голіафа Саул буде питати, а це хто вааще?! То єсть вся ця сцена це явно перенос пост розбірок, де Саул досить резонно міг питати, єблан, а якби ти загинув ти наслідки собі уявляєш?!
Тому перейдем до самої туси.
Як сказано, Давід в струмку вибрав п'ять каменів (звісно потрібного розміру і форми) поклав їх в пастушью сумку як в сагайдак. П'ять... Свої шанси якщо щось піде не так він явно оцінював досить тверезо.
І от головне- взявши посох і пращу пішов назустріч строю Філістимлян. Для подальшого розуміння що відбулось важлива найменша деталь. Голіаф каже Давіду- нащо ти йдеш на мене з палкою як на собаку. Нажаль в мене нема женевської біблії де дан не адаптований переклад і там трохи інше- нащо ти йдеш з палкою і мотузкою як на собаку. Дійсно є такий спосіб лову собаки чи невеликого звіра, палка, на кінці мотузкова петля, яка накидується звіру на шию, петля затягується, звір безсилий, добратись до мисливця він не може бо палка не пускає, збіжати теж. Ось за це знаряддя і прийняв зброю Давіда наш воювака Голіаф.
І це була трагічна помилка.



А діло в тому, що на фресках єгиптян іноді зустрічається цікава зброя- древкова праща. Палка з ложкою на кінці якою метають камені під час висадок на берег. Нажаль я не зміг знайти ці зображення в інеті, в розбитому домі на розбитому компі вони були. Нажаль. Досить легко уявити, що такі пращі пройшли звичайну еволюцію і ложку замінила праща, як на катапультах що ще підняло силу з якою посилається снаряд. Таких зображень нема, або скоріше ми просто не ідентифікуємо таку зброю на фресках, бо не знали що шукати. Кстаті в середні віки така зброя знов на невеликий час увійде в моду. Цікаво що таку пращу використовували при висадках, що логічно бо в доспіхах висаджуватись ризиковано, а одоспішений оборонець берега може зупинити багато легко одягнутих десантників. Вибити таку ціль і було скоріше за все ціллю ПТР древнього світу.

І зараз ця ПТР була в руках хороброго юнощі, якраз проти підходящої цілі. Цілі яка зовсім не чекала того що далі відбудеться, розбіжавшись для ще більшої енергії пострілу Давід вистрілив з ручного требюше смертельний снаряд. Звісно ні спрятатись за щіт, ні просто уклонитись від швидкісного снаряда Голіаф не встиг, бо нічого подібного не очікував...
А потім Давід взяв меч Голіафа, добив супротивника і відрубав голову в знак повної перемоги.
Цей меч пройде з Давидом все його звивесте життя з злетами, падіннями, славою і позором...
Так що можна сказати- вивчайте вашу зброю, оволодівайте єю, тренуйтесь з нею, вивчайте тактику ворога, і тоді навіть найтактикульніше упакований ворог паде від вашої руки.
А ізраільтяне з іудеями на психічному підйомі такої перемоги, наваляли філістимлянам добрих люлей і пограбили їх лагерь. Але звісно далі були і битви і перемоги і поразки і так воно і тягнеться аж до сіх часів.
Отакі діла.