Просто вірш. Не мій.

я знаю, що тобі страшно, мені так само очково
я так само втрачаю дні в дріб'язкових проблемах

ігнорую симптоми синдрому відміни, гортаючи меми
про діючі речовини. і серед речей
які мене радують, є і така, що тобі, на відміну від мене
є багато чого втрачати, крім днів і ночей

тож лишайся там де ти є, по ту сторону моря
я залишусь - не знаю, наскільки надовго - в кімнаті
адже ти так хотів дітей - народи їх подалі від горя
і за декілька років привозь їх дивитись на експонати

на каміння в воді, слизьке як кавунова скибка
на блискучі каштани
та іржаві протитанкові їжаки
на панельки, що відростили скло замість вибитих шибок
та світанок, коли над териконами згаснуть зірки

і як падає промінь крізь плацкартне вікно
на склянку із чаєм. до чаю "Союзне" і вафлі Полюс
ми на той час закінчуватись закінчимо
і помиратимемо вже за цивільним кодексом