![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Репост, з післямовою. Про дуже злободенне.
Нажаль ссилку надати не можу, бо чат акритий.
////
Зловив себе на думці, що ми сприймаємо нашу перемогу як щось дуже очевидне та закономірне. Так, саме "ми" - військові у тому числі.
Здається, на третій день війни сослуживець ошарашив мене інсайтом - "ти уяви, тепер у нас буде свій День Перемоги". З одного боку, це прозвучало трохи зухвало, з іншого - занадто природньо, щоб сперечатись з цим. З того часу я не ставив під сумнів це твердження. Крамола - не вірити у нашу перемогу. Я знаю, що те, що я зараз пишу - максимально непопулярна думка. Але це спроба відповісти чесно на питання: чи переможемо ми?
Ми перейшли з глухої оборони в активний наступ. Нас повністю підтримують західні партнери: військова техніка, розвідувальна інформація, фінансова допомога і т.д. Масштаб сил оборони не був таким з 1991 року, мабуть. Нові бригади навчаються закордоном. Мобілізація не покриває потреби бригад та батальйонів. Волонтери продовжують підтримувати військо. Збори йдуть гірше: тривають довше, а деколи не закриваються зовсім. Стратегія ракетного терору сіє не паніку, а байдужість. Мирне населення втомилось від війни. Та й взагалі, не можна бути весь час на негативі. Треба піклуватись про себе, армія якось розбереться. Ми перемагаємо, так на телемарафоні сказали.
Копав глибоко, і попав у нерв. Нам продали перемогу, та всі забули про ціну. І під ціною я маю на увазі не лише втрачені життя, які помалу стають сухими цифрами. Ціна перемоги - спільна праця усіх.
Найбільш за все я не хочу, щоб 24.02 коли-небудь повторилось. Проте, я віддав би усе за друге 25.02. Загальний настрій єдності, який відчувався у мозку кісток без впливу інфополя. Коли ти дивишся людині у вічі, і розумієш: "це свій". Час ідеї настав тоді, і ця ідея була всюди. Відчуття, що кожен незнайомець - твоя рідна душа. В подальшому таке я проживав лише при візиті у деокупований Херсон.
Чому я готовий віддати все за цей настрій? Якби він тримався у нас постійно, то Україна була б наддержавою. Без перебільшень.
Мабуть, у цьому наш парадокс - маючи надприродні здібності до самоорганізації в часи кризи, ми максимально байдужі один до одного у часи спокою. Щоправда, до спражнього спокою нам ой як далеко. Не уявляю, що зможе подарувати усім такий потужний запал знову.
Армія втомилась, але стоїть. І буде стояти до кінця. І вистоїть, бо інакше не можна. Шкода, що не всі це розуміють. Не розуміють, що без міцного та надійного тилу неможливо рухатись вперед. Тил - це мільйони людей за нашими спинами, які мають розкіш не бачити війну ніде, окрім як на екранах.
Бажаючи зберегти мораль суспільства, тим самим ми її саботували. Деколи хочеться схопити "втомленого" цивільного за вуха, і кричати прямо в обличчя: "Почни щось робити!"
Без залученості усіх ми не виграємо. Поки кожен не усвідомить, що він або вона відповідальна за фінал війни - ми не виграємо.
Не розслабляйтесь. Не надійтесь, що війна пройде сама собою.
Хто б що не казав, та нас чекає дуже довгий шлях до перемоги.
//// Від себе скажу. Я тільки повернувся з відпустки. І почуття такі ж самі. З другого боку, я дуже вдячна дочці за те яку заботу мені подарувала, вдячен нашім жінкам в шпиталі де лікувався. А от чоловіки... Відчуття що на тебе смотрять як на гладиатора ловив дуже часто. Відчуття що ми замінили більшості футбол та бокс. Що по тобі скользять поглядом, з робленою посмішкою за якою суміш "не дай Боже щоб я" і "тупий невдаха". Не всі. Але таких все більше. І в принципі мені то пофіг, мене ніколи не турбувало хто як про мене думає, але ми ще не виграли цю війну, ба навіть ми ще не виграємо її, і я не знаю чи ми можемо виграти з таким настроєм тилу. Вибачте але кажу як воно є.
А в іншому, я відпочив, я знову в строю, і все буде Україна!
////
Зловив себе на думці, що ми сприймаємо нашу перемогу як щось дуже очевидне та закономірне. Так, саме "ми" - військові у тому числі.
Здається, на третій день війни сослуживець ошарашив мене інсайтом - "ти уяви, тепер у нас буде свій День Перемоги". З одного боку, це прозвучало трохи зухвало, з іншого - занадто природньо, щоб сперечатись з цим. З того часу я не ставив під сумнів це твердження. Крамола - не вірити у нашу перемогу. Я знаю, що те, що я зараз пишу - максимально непопулярна думка. Але це спроба відповісти чесно на питання: чи переможемо ми?
Ми перейшли з глухої оборони в активний наступ. Нас повністю підтримують західні партнери: військова техніка, розвідувальна інформація, фінансова допомога і т.д. Масштаб сил оборони не був таким з 1991 року, мабуть. Нові бригади навчаються закордоном. Мобілізація не покриває потреби бригад та батальйонів. Волонтери продовжують підтримувати військо. Збори йдуть гірше: тривають довше, а деколи не закриваються зовсім. Стратегія ракетного терору сіє не паніку, а байдужість. Мирне населення втомилось від війни. Та й взагалі, не можна бути весь час на негативі. Треба піклуватись про себе, армія якось розбереться. Ми перемагаємо, так на телемарафоні сказали.
Копав глибоко, і попав у нерв. Нам продали перемогу, та всі забули про ціну. І під ціною я маю на увазі не лише втрачені життя, які помалу стають сухими цифрами. Ціна перемоги - спільна праця усіх.
Найбільш за все я не хочу, щоб 24.02 коли-небудь повторилось. Проте, я віддав би усе за друге 25.02. Загальний настрій єдності, який відчувався у мозку кісток без впливу інфополя. Коли ти дивишся людині у вічі, і розумієш: "це свій". Час ідеї настав тоді, і ця ідея була всюди. Відчуття, що кожен незнайомець - твоя рідна душа. В подальшому таке я проживав лише при візиті у деокупований Херсон.
Чому я готовий віддати все за цей настрій? Якби він тримався у нас постійно, то Україна була б наддержавою. Без перебільшень.
Мабуть, у цьому наш парадокс - маючи надприродні здібності до самоорганізації в часи кризи, ми максимально байдужі один до одного у часи спокою. Щоправда, до спражнього спокою нам ой як далеко. Не уявляю, що зможе подарувати усім такий потужний запал знову.
Армія втомилась, але стоїть. І буде стояти до кінця. І вистоїть, бо інакше не можна. Шкода, що не всі це розуміють. Не розуміють, що без міцного та надійного тилу неможливо рухатись вперед. Тил - це мільйони людей за нашими спинами, які мають розкіш не бачити війну ніде, окрім як на екранах.
Бажаючи зберегти мораль суспільства, тим самим ми її саботували. Деколи хочеться схопити "втомленого" цивільного за вуха, і кричати прямо в обличчя: "Почни щось робити!"
Без залученості усіх ми не виграємо. Поки кожен не усвідомить, що він або вона відповідальна за фінал війни - ми не виграємо.
Не розслабляйтесь. Не надійтесь, що війна пройде сама собою.
Хто б що не казав, та нас чекає дуже довгий шлях до перемоги.
//// Від себе скажу. Я тільки повернувся з відпустки. І почуття такі ж самі. З другого боку, я дуже вдячна дочці за те яку заботу мені подарувала, вдячен нашім жінкам в шпиталі де лікувався. А от чоловіки... Відчуття що на тебе смотрять як на гладиатора ловив дуже часто. Відчуття що ми замінили більшості футбол та бокс. Що по тобі скользять поглядом, з робленою посмішкою за якою суміш "не дай Боже щоб я" і "тупий невдаха". Не всі. Але таких все більше. І в принципі мені то пофіг, мене ніколи не турбувало хто як про мене думає, але ми ще не виграли цю війну, ба навіть ми ще не виграємо її, і я не знаю чи ми можемо виграти з таким настроєм тилу. Вибачте але кажу як воно є.
А в іншому, я відпочив, я знову в строю, і все буде Україна!
Re: О-хо-хо
а по поводу цены есть анекдот...
встретились два кума:
К1 - оппа, а чё это ты в рясе, тыже в церковь только на пасху ходил?
К2 - понимаеш, позвал архирея в гости, накрыл стол... налил по стопке и говорю, ну по единой... закусили... опять налил... ну говорю по единой... закусили и так пошло поехало...
ну К1 прикинул, что такое и ему по карману...
пригласил архирея по случаю... накрыл поляну... отборный самогон... налил и говорит, ну по единой, выпили-закусили... налил опять и говорит, давайте по второй... выпили и зауксили, то сё... налил ещё раз и говорит, давай по третей... архирей посмотрел на него и сказал: а кто считает тому и дьяконом не бывать...
всё имеет свою цену, и её прийдётся заплатить сполна... увы... меня убьт, вас/упаси бог конечно/ или ещё кого - это вопрос случая и времени...
ИМХО конечно...
вы тоже из Николаева?
1. Я родом из Николаева. Троих моих одноклассников приняли менты/кгб когда они развесили несколько самодельных плакатиков на день рождения В.Высотского. Там были: фото, "великий _русский_ поэт (или бард)", "подпишитесь, если вы его помните и любите" и карандаш на верёвочке. Они прошли по ул.Советской от пл.Ленина до кинотеатра "Ильича" и их приняли. Ничего страшного - продержали ночь, исключили из комсомола. Потом восстановили, все поступили. Это 81-й год был, наверное. А в 2005 или 2006 один из них сказал мне "ты не представляешь, что тут твориться! Они хотят уничтожить всё хорошее - всё советское". Знаете такое "Русское радио"?
2. Я уже более 20-ти лет живу и работаю в Германии, но мы граждане Украины. Лет 10 назад, когда сыну пришла пора получать паспорт/загр.паспорт пришлось идти в военкомат за справкой. Дело было в Житомирской обл. - на родине жены. Молодой (около 30 лет) военком, с пузом как у беременной, сразу предложил купить ребёнку военный билет с отметкой о прохождении службы. Всего 2000 доляров, не дорого. Я воздержался. Ребёнку ещё 18-ти не исполнилось. Чуть позже, от врачихи заведующей медкомиссией я узнал, что одним родителям пришлось заплатить этому военкому 500 дол. чтоб ихнего сына взяли в армию. Он хотел в полицию идти, а там это нужно.
3. "Всё, что делается - делается людьми"(с) Я знаю откуда эти люди. Я с 2004 года веду разъяснительную работу. И здесь - в Германии, и там - в Украине. Толку нет.
4. 70% избирателей проголосовали за "надо просто перестать стрелять, ..." теперь часть из них поумнела, но потери большие.
Re: вы тоже из Николаева?
3 - не ведите работу среди людей, они того не достойны... поберегите свои нервы и время...
4 - они непоумнели... Зеленский - убийца, война выгодна Западу... и тд...
возможно это мой личный негативный опыт,
Я уже и так слишком много букв тут написал, но добавлю ещё одну банальность: безнаказанность пораждает вседозволенность. А вот эти военкомы, мошенники в разных местных администрациях, прокуратура - они же сами не исправяться в связи с войной. Всё равно будут искать свою выгоду. Их надо наказывать.
Re: возможно это мой личный негативный опыт,
Re: возможно это мой личный негативный опыт,
Re: возможно это мой личный негативный опыт,
в угол их поставить? они все прошли люстрацию...
опять же: война идёт в более менее нужном нам русле, что означает, что гос.машина работает...
Re: вы тоже из Николаева?
А вот начальный пост про настроение - верно подмечено, по всему миру, особенно в США люди пиздячат для лучшей жизни, и в том числе - отправляют ворюг в тюрьму.
Re: О-хо-хо
Рекомендую тег Историкопопс почитать, бу интересно :) и вот ещё:
https://eugen-pinak.dreamwidth.org/tag/%D0%B1%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%8B%D0%B5+%D0%B1%D0%B0%D0%B9%D0%BA%D0%B8
Re: О-хо-хо
Re: О-хо-хо